Зі мною таке рідко трапляється, але вчора я втратив контроль. Ну що, що…Нашкодив я… Але то вони самі винуваті!
Я, значить, кіт Стьопа, інтелігент у шостому поколінні, лежу собі вчора на підвіконні третю годину, сплю, успокаюю нєрви. Раптом розумію, що давненько я хвилин тридцять нічого не їв. Йду до миски, а миска порожня! Ну, майже порожня, там були якісь сухі кругляші, від яких мене нудило навіть візуально. Хіба то їжа для нормального кота! Я натякнув своїй маман поглядом, повним суму і трагедії (я її лагідно зову «особа, що годує»). Але їй, недалекій людині, так і не дійшло, що у дитини від голоду вже сил нема, на лапах не стоїть! Сидить в’яже светр своєму дурному тер’єру йоркширському.
Думаю, треба щось робити. Пішов собі тихенько на кухню. А там, на столі, лежить вона. Запечена курочка. О, цей божественний вигляд і аромат! Золотиста, з хрусткою скоринкою, пахне так, що в мене аж вуса усі затремтіли. А навколо курочки овочі запечені. От нащо було ними курку обкладать? Що поробиш, не вміє моя маман толком готувати…
Я, значицця, приймаю рішення, застрибую на стілець, потім на стіл. Але ненароком чіпляю хвостом пляшку з олією. Пляшка падає на курку, курка разом з олією летить на підлогу, олія розливається, а я, як та кінозірка, епічно гепаюсь в калюжу олії! Олійні сліди, розсипані печені овочі, я весь у шоці… Картина маслом. Залітає на кухню «особа, що годує». Як побачила оте все, то ледь самим поглядом мене не вбила! Почала голосно кричати, що я наробив і яка я зараза…А я що? Я справжній інтелігент у шостому поколінні. Ясна річ, роблю вигляд, що не розумію, про що мова. Але на всяк випадок хутко втік у кімнату під диван.
Та й таке… Не дали мені ті люди і під диваном стрес зняти. До вечора відмивали кухню, олійні сліди по квартирі…, мене…, навіть курку трохи… А я що? Я, як справжній інтелігент у шостому поколінні, пообсихав на підвіконні та й пішов до «особи, що годує» на кухню… Їсти просити.
Ірина Круглова